Казка про Зелену Фею – королеву полину
Жили-були дві дівчинки – Ганнуся і Даринка. Хоч вони були лише подругами, проте всі їх вважали сестрами, тому що одна для одної були найближчими людьми. Дівчата увесь час проводили разом: разом зустрічалися з друзями, разом допомагали батькам по господарству, разом ходили до школи. Про таких в народі кажуть – «не розлий вода».
Одного разу, коли в місто прийшла весна, подружки, як завжди, разом поверталися зі школи. Дорогою зустріли хлопця, який шукав дім свого друга. Він звернувся до дівчат, попросивши допомоги, і вони люб’язно пояснили йому, як знайти потрібний будинок.
– Щиро дякую, – сказав новий знайомий і запропонував провести їх додому, тому що на вулиці вже сутеніло. Ганна і Дарина погодилися.
Містечко, у якому проживали дівчата, було маленьке. Доки йшли, Ганна і Дарина встигли розповісти хлопцеві не тільки про багатьох жителів, а й про місцеві традиції. Юнак із цікавістю слухав і постійно про щось запитував. Хоча про себе він теж розповів чимало цікавих історій. Оповідав про те, що багато подорожує, що бачив безліч різних міст та спілкувався з їхніми жителями. Дівчатам було цікаво почути, які різні всі люди, бо мають власні традиції та звичаї. Дійшовши до будинку Ганнусі, де подружки сьогодні разом домовилися робити домашні завдання, юнак попрощався і пішов.
Даринка і Ганнуся ще довго пліткували про нового знайомого. Особливо тішилася цій зустрічі Ганна. Було помітно, що він дуже сподобався дівчинці.
Даринка не розуміла такого раптового захоплення:
– Гей, подруго, отямся! Ти ж його зовсім не знаєш! Як ти можеш казати, що він такий хороший?
Проте Ганнуся ніби й не чула. Вона із таким захопленням розповідала, як їй цікаво було слухати юнака, як вона мріє зустрітися з ним ще раз. Увесь вечір Ганна тільки й говорила про цього хлопця. Даринка, як справжня подруга, терпляче слухала, намагалася підтримати захоплення подружки. Виконавши усі завдання й удосталь наговорившись про події, що відбулися вдень, Даринка пішла додому. Жила вона майже поряд, за два будинки від Ганнусі. Біля хвіртки, яка вела у середину Дарининого двору, росло велике дерево, а під ним стояла стара лавка, де часто подружки збиралися й обговорювали різні новини.
Однак зараз на ній сиділа Даринина бабуся. Жінка вирішила зустріти дівчинку, адже на вулиці було вже зовсім темно. Щойно увійшовши за хвіртку, Даринка почала розповідати бабусі про зустріч із незнайомим хлопцем, який багато подорожує і так майстерно розповідає про різні міста та людей. Бабуся уважно вислухала онучку і сказала:
– Я ж просила тебе не спілкуватися із незнайомими людьми на вулиці!
– Але розумієш, він був таким ввічливим і добрим, – заперечила дівчина,
– провів нас додому. Він не зануда, як інші. Із ним було надзвичайно цікаво спілкуватися.
– Будь обережна з незнайомцями, доню, особливо з тими, хто приїхав здалеку, адже ти зовсім не знаєш, що на думці у цих людей, – додала бабуся, після чого запросила онуку до столу.
На столі вже були гарячі млинці з улюбленим Дарининим варенням, власноруч приготовленим бабусею, а поряд стояла велика чашка чаю. Бабця знала багато всяких рецептів, таємницю приготування яких не розповідала нікому. Жінка казала, що цих рецептів навчилася від своєї бабусі, а тепер розповість їх лише Даринці, коли прийде час і дівчина буде готова. Сусіди ж базікали, що Даринина бабуся володіє не лише рецептами домашніх страв, а уміє готувати цілющі зілля та ліки, тому що знає все про різні рослини та спілкується з духами природи. Проте дівчинка в надприродні можливості бабусі не вірила і сприймала це як жарт.
Наступного дня подружки, як завжди, удвох пішли до школи та провели увесь час разом. Цього вечора вони зайшли в гості до Дарини, попили чаю, потеревенили, й Ганнуся пішла додому. Оскільки на вулиці було ще видно, її ніхто не проводжав. Підійшовши ближче до свого будинку, вона побачила вже знайомого хлопця. Радість переповнювала дівчину. Теми для розмови знайшлися швидко. Дівчина і юнак довго стояли на вулиці, через що Ганна навіть встигла трохи змерзнути. Одначе припиняти розмову не хотіла, їй було дуже приємно з ним спілкуватися. Вона не показала виду, що пальці майже заледеніли, так і продовжувала завзято відповідати хлопцеві на всі запитання про їхнє місто та мешканців. Юнак особливо цікавився людьми, які живуть в іншій частині містечка, у тих великих і гарних будинках. Ганнуся залюбки розповіла, що будинки належать місцевій верхівці. У тій частині живуть дуже заможні люди, переважно родини засновників міста. Дізнавшись про це, хлопець пожвавішав, ще більше почав розпитувати, а оскільки містечко було маленьке, то дівчинка знала майже все про всіх. Їй дуже подобалося розповідати, тому що юнак в цей час не зводив погляду із неї і уважно слухав. Проговорили вони довго. Зрештою, Ганнуся запропонувала зустрітися завтра, і він погодився. Потім діти попрощалися.
Ранок тільки починався, а Ганнуся вже була у Даринки. Вона завзято описувала вечірню зустріч із тим самим хлопцем. За словами Ганни, юнак надзвичайно цікавиться їхнім населеним пунктом. Він постійно розпитував про великі будинки у іншій частині міста та про їхніх мешканців. Даринка трохи здивувалася такій допитливості чужоземця, але не надала цьому особливого значення.
Була субота.. У школу йти непотрібно, бо вихідний, тому дівчата зібралися піти у центр на базар, де зазвичай продавали багато солодощів. У подружок уже стало доброю традицією ходити туди щосуботи.
На базарі завжди багато людей: хтось продає, хтось купує, а дехто приходить, щоб обговорити міські плітки. Але цього дня розмова була про одне: у місті сталася крадіжка! Вночі хтось обікрав заможного городянина, який мешкає у тій частині міста, де знаходяться великі будинки багатіїв. Люди були здивовані і налякані цією подією. Досі у містечку було тихо, подібного ніколи раніше не траплялося. То хто ж посмів переступити межу закону? У натовпі відчувалося обурення.
На зворотному шляху Ганнуся вмовила Даринку пройти біля дому, де нібито проживав товариш хлопця, з яким недавно познайомилися. Раптом він вдома, то Ганна зможе ще раз поговорити із цим красунчиком. Аж надто Ганнусі сподобався юнак.
Дарина погодилася. Дівчата дійшли до потрібного місця, але попереду очікувало розчарування. Вдома нікого не було. Натомість із сусіднього будинку вийшов чоловік і розповів, що родина, яка тут мешкала, уже півроку як переїхала в інше місто, і з тих пір будинок стоїть порожнім. Подруги дуже здивувались цій новині. Виходить, що хлопець їх обманув. Нічого робити, дівчата відправилися додому. Дійшовши своєї вулиці, кожна пішла до власного будинку.
Даринка розповіла бабусі про цю дивну ситуацію, і та ще раз попередила онучку, щоб не спілкувалася з незнайомцями. Дівчина погодилась з бабусиним попередженням і додала:
– Знаєш, ба, а мені зовсім і не подобається той хлопець, якийсь він дивний. Я більше хвилююся, що Ганнуся ним так захопилася. Повір, він дуже підозрілий. Як би його перевірити?
– Є один спосіб, – відповіла бабуся. – Тільки мені потрібна твоя допомога: треба піти у поле та зібрати сніп полину. Принесеш його мені, а я приготую спеціальне зілля, що допоможе витягнути з вашого незнайомця правду.
Даринка зробила все, як наказала бабуся. Взявши принесену траву, літня жінка пішла готувати із нього зілля. Але перед тим, як піти, додала:
– Скажи Ганнусі, що завтра разом йдете до лісу, на прогулянку, у старий мисливський будинок, однак про зілля мовчи.
– Добре, – відповіла онучка і пішла.
Цього ж дня Даринка ще раз зайшла до подружки, і вони вирішили пройтися вулицею. Ніби ненароком дівчинка розповіла Ганнусі, що не дуже довіряє їхньому новому знайомому. Але подружка образилася на ці слова і сказала:
– Та ти просто мені заздриш, бо він більше спілкується зі мною.
– Дурниці! – відповіла Даринка. – Я за тебе хвилююся.
– Даринко, люба, не треба хвилюватися, – заперечила Ганнуся. – Ти ж на власні очі бачила, який він ввічливий і цікавий. Він – класний!
– Але ми навіть не знаємо, до кого він приїхав, де мешкає! Ми нічого про нього не знаємо…
– Ось при зустрічі і спитаємо, – обірвала подругу Ганнуся і замовкла.
Деякий час дівчата йшли мовчки і не могли сказати одна одній жодного слова. Раптом із-за рогу вийшов той самий хлопець, через якого подружки ледь не посварилися.
Він підійшов, привітався. Був, як завжди, уважним та чемним, однак здавався трохи втомленим. На якусь мить Даринка засумнівалася у своїх хвилюваннях. Хлопець як хлопець, її підозри, мабуть, зайві. Проте все ж не втрималася і запитала, де він мешкає у їхньому місті.
– Я приїхав у гості до друга, – спокійно відповів хлопець.
– Ми сьогодні хотіли зайти до тебе, а в тому будинку, на який ти вказав, як виявилося, ніхто давно не живе, – продовжувала допитуватися дівчинка.
У цю мить незнайомець насторожився, ніби чогось злякався.
– Ви, напевно, неправильно мене зрозуміли, або я неправильно пояснив, я ж погано знаю ваше містечко і цілком можливо щось наплутав, – перелякано торохтів хлопець.
Тут Ганнуся перебила подругу, повернула голову до юнака і сказала:
– Ну достатньо, розкажи краще про міста, де ти вже побував, мені так подобається слухати твої розповіді…
Тоді хлопець трохи заспокоївся і взявся розповідати нову історію. А розповідав він таки дійсно цікаво! Минуло багато часу, й уже почало вечоріти. Дівчатам час повертатися додому. Хлопець запропонував їх провести. А коли підійшли до будинку Даринки, вона запросила усіх завтра на спільну прогулянку до лісу, до старої мисливської хатинки.
– Але завтра я вже їду, – відповів хлопець. – Напевно, не зможу піти з вами.
– Ну, будь ласка, ходімо! Поїдеш на день пізніше… Я так хочу провести з тобою більше часу, – почала вередувати Ганнуся.
І тоді хлопець погодився. Вони домовилися зустрітися на галявині, де починався ліс. Після цього усі розійшлися.
Вранці бабуся дала онучці маленьку пляшечку із зеленим зіллям і промовила слова, у які було важко повірити: «Коли зайдеш у будиночок, розлий зілля по кутках, – через деякий час з’явиться Зелена Фея. Ви нікого, звичайно, не побачите, але вона примусить вас говорити правду. Тому, якщо ти теж щось приховуєш, то всі про це дізнаються. Отож, добре подумай, перш ніж використати це». Дівчина уважно вислухала бабусю і вийшла на подвір’я.
Зустрівшись, друзі відразу попрямували в середину лісу. Без проблем знайшли старий будинок, де Даринка заздалегідь зробила все, як навчила бабуся. Дівчатка і їх новий знайомий бесідувати на різні теми, жартували, сміялися. Аж раптом, наче легкий вітерець увірвався через старі вікна мисливської хатини, – і діти застигли. Це тривало декілька секунд, але всі відчули, що з ними відбувається щось дивне, захотілося розкрити одне одному всі таємниці, сказати правду.
Першою почала говорити Даринка:
– Ганнусю, я… я дуже хвилююся! Мені не подобається цей хлопець! – мало не прокричала дівчина подружці.
– Але мені він подобається! – відповідала Ганнуся. – Давай не будемо зараз через це з тобою сваритися.
– Зрозумій, я хвилююся за тебе! – продовжувала Даринка.
Тут їх суперечку перебив юнак:
– Я так багато знаю про різні міста та людей, тому що багато мандрував…
– Ти нам уже розповідав про це, – нервово відповіла йому Ганнуся.
– Але я не сказав головного, – продовжував хлопець, – я не просто приїздив у гості, у тих містах я проникав у чужі будинки і грабував людей.
Далі зізнався, що це він обчистив будинок одного із засновників їхнього міста, про якого на базарі було стільки розмов.
Дівчата не вірили у почуте, розчаровано подивилися на хлопця. Аж раптом усі троє заснули. І цієї ж миті із-за стін будинку вийшли бабуся Даринки й декілька місцевих жителів, які чули зізнання юнака. Вони зайшли в будиночок, розбудили дітей. Бабуся повела дівчаток додому, а городяни залишилися з хлопцем – він повинен бути покараним за свій злочин.
Подруги, втомлені пригодою, дібравшись до своєї вулиці, розійшлися по домівках.
Наступного ранку Ганнуся прийшла в гості до Даринки з вибаченнями.
– Вибач, що я тобі не довіряла, – почала говорити Ганна, – я повинна була вірити близькій людині, ми ж подружки. Просто… Просто він здавався таким милим…
– Головне, що все добре закінчилось, – не дала договорити їй Даринка.
Подружки обійнялися та пішли пити чай із млинцями.
Ця пригода навчила дівчат цінувати справжню дружбу, адже приємно, коли поруч людина, яка хвилюється за тебе. А ще вони зрозуміли, що за будь-які злі дії є покарання. А тому юнак за крадіжку обов’язково теж буде покараним.
Даринка розповіла Ганнусі про зілля, яке приготувала бабуся, і зізналася, що з нетерпінням чекає, коли бабуся її всьому навчить. Із тих пір дружба між Ганною і Дариною тільки зміцніла, а злих вчинків вони ніколи не робили.












