Ця історія почалася з того, що на Смарагдовий острів переїхала одна родина. Батьки та двоє дітей переїхали з країни, де іде війна. Вони оселилися в старовинному будинку на околиці маленького селища. Правителі острова надали їм цей будинок, бо в ньому багато років ніхто не жив. Найближчі сусіди мешкали далеко, а поруч були лише темно-синя річка, ліс та руїни невеликого старого замку. Люди говорять, що колись в цьому замку мешкав справжній леприкон, але зараз леприконів вже ніхто не бачив. І вже ніхто не знає, чи існували вони насправді, чи лише в історіях місцевих жителів.

Родина була засмучена через терміновий переїзд та всі мали багато клопотів. Батьки вирішували справи та облаштовували будинок і у них лишалося зовсім мало часу, на спілкування з дітьми. На відміну від самих дітей, адже вони мало багато часу і не знали чим себе зайняти. Найближчі сусідські діти мешкали не близько та ще й говорили іншою мовою. Вони вже бачилися декілька разів, здалеку, на безмежних зелених луках, яких було багато у тій місцевості. Але справжнє знайомство з іншими дітьми мало бути попереду, коли діти підуть до місцевої школи, за два тижні. А поки вони спілкувалися лише один з одним та мали багато часу досліджувати довкілля.

Одного разу, діти гуляли поряд зі своїм будинком. На вулиці, як завжди, йшов дощ та дув вітер. Дощ падав майже непомітний, тому не заважав. В якийсь момент за руїнами старого замку вони помітили сяйво та блискавки. Ніби нічого дивного за такої погоди, але сяйво було схоже на веселку. «І блискавки і веселка, та ще й так багато» – подумали діти, та цікавість узяла гору. Вони не втримались і побігли подивитися ближче. Дорогою вони уважно спостерігали за цим явищем. Блискавки то зникали, то знов починалися. Так само вела себе і веселка. Коли до мети було вже зовсім близько, дівчинка раптово зупинилась. Їй стало лячно. Та брат сказав: «Не бійся. Ми лише подивимось здалеку». Домовившись бути обережними, вони повільно піднялися на пагорб, з якого було добре видно ті самі старі руїни. На той час блискавки та веселки вже зникли, але вони побачили дещо не менш цікаве… Дорослий чоловік маленького зросту у старовинному одязі йшов назустріч дивній дівчині в зеленій сукні. Здалеку здавалося, що у неї є крила. Діти вже встигли познайомитись з легендами цього краю та подумали, що ці люди схожі саме на леприкона та фею. І вони не помилилися… Вони спостерігали за жвавою бесідою, аж раптом фея розправила крила та миттю залетіла до лісу. Дівчинка та хлопчик вирішили підійти ближче. Їм не було страшно, адже були впевнені, що це актори готуються до прийдешнього Дня святого Патрика. Його весело і гучно святкували на цьому острові. Вони підійшли та, набравшись сміливості, привіталися мовою цієї країни. Так як їх навчили батьки. Чоловік не бачив, як вони підійшли, тому від їхнього привітання різко підскочив. Побачивши дітей, він кинувся тікати та забіг за великий камінь. Діти захотіли вибачитися і крикнули йому єдині слова вибачення, які знали.

Ох, яким було їхнє здивування, коли з-за каменюки вони отримали відповідь їхньою рідною мовою.

– Ви пришли за моїми скарбами, – почувся голос.

– За якими скарбами? – схвильовано поцікавились діти, – ми просто побачили вас і підійшли… А ще блискавки були.

– Якщо ви побачили справжнього леприкона, то маєте отримати скарби. Це всі знають! Мабуть, всі, окрім вас.

Тоді леприкон зрозумів, що ані хлопчик, ані дівчинка не полювали на нього. Він не любив людей і вирішив трохи обхитрувати дітей. Він сказав їм, що відкриє для них скарби, коли вони пройдуть перевірку. Чоловічок заспокоївся і назвався: «Моє ім’я – Уіндвік. Я справжнісінький леприкон, – і додав, – з миті на мить повернеться моя подруга – Зелена Фея. Вона вміє робити так, щоб всі люди казали правду. От і вас перевіримо». Уіндвік розказав дітям, що у День святого Патрика його легко можуть помітити люди, адже у цей день та ніч відбувається багато містичних явищ.

– А людей я не люблю, – додав леприкон, – як і мої предки не любили. До речі, саме мій предок вигнав тих, хто раніше жив у вашому будинку.

– Чому ти не любиш людей? – поцікавилася дівчинка.

– А людей ніхто не любить, жодна містична істота. Люди жадібні та злі й постійно хочуть щось у когось забрати. Вони підступні та брехливі.

– Неправда, – заперечив хлопець, – бувають і добрі люди. Ось, наприклад, ті, хто дозволив нам жити в цьому будинку, добрі. Ще й привезли сюди всілякі речі, щоб ми могли їжу готувати і нам було затишно.

Поки хлопець розказував, поруч з’явилася Зелена Фея.

– Ось і ти, – сказав Уіндвік, – допоможи мені перевірити цих брехунів і підемо святкувати. Я так чудово прикрасив будинок.

– Доброго дня, моє ім’я Гріндегальд.

– Ви справжня фея? – поцікавилася дівчинка.

– Так, і я роблю так, щоб люди казали правду. Зазвичай я не показуюся людям, але у День святого Патрика дива стають видимі.

– Зачаруй їх і з’ясуй, чому вони на мене полюють і що хочуть зробити з моїми скарбами? Кого вони вже образили? – не вгамовувався леприкон.

Фея так і зробила, зачарувала дітей та попросила розказати правду про себе.

І діти розказали…

Розповіли, що приїхали разом з батьками, через війну в їхній країні. Розказали, що сумують за тими, хто лишився, та хочуть скоріше до них повернутися. Раніше у них була маленька квіткова крамничка, де вони разом з батьками вирощували квіти та дбали про них. Діти багато допомагали батькам у крамниці та по дому. А на свята вони разом з батьками дарували квіти стареньким та самотнім людям, щоб зробити їх трохи щасливішими.

Проте якось на їхню країну напала сусідня країна і вони прилетіли на Смарагдовий острів. Вони тут уже два тижні і незабаром підуть до школи й трохи хвилюються.

Чари з дітей зійшли і вони розплакалися через спогади.

– Ну, годі… Добре вже… Не плачте… – буркотів Уіндвік, – Я бачу, що ви добрі діти, тому точно заслуговуєте на винагороду, – сказав леприкон, – Я покажу вам справжнє диво сьогоднішнього дня, а точніше, ночі. Але нам треба трохи прогулятися. Ходімо!

Очі дітей засяяли цікавістю і вони рушили у дорогу. Уіндвік ішов попереду. Він, як завжди, трохи метушився, але це йому пасувало. Фея йшла поруч із дітьми та розповідала про цікаві містичні речі їхнього чарівного краю. Розказала, що щороку прилітає до свого друга леприкона у гості, на День святого Патрика. Вони збираються ввечері в його красиво прикрашеному будинку та розповідають один одному історії. Іноді до них долучаються інші містичні істоти, наприклад, гноми. Чарівні істоти дуже полюбляють гарно прикрашені будинки та цікаві історії. Тоді діти поцікавились: «А які історії з тобою траплялися?» Зелена Фея розповіла, як декілька років тому допомогла двом подружкам зберегти дружбу та упіймати злодія. Відтоді вона спілкується з тими дівчатами.

Бо хто одного разу доторкнувся до чарівного світу та побачив чарівну істоту – назавжди стає його частиною.

Головний у їхньому невеликому поході різко зупинився та сказав: «Ось ми і прийшли. Але я маю дещо розповісти. Багато років тому вже була така зустріч».

Леприкон засмутився та продовжив розповідати історію: «Мій предок привів на береги цієї річки таких самих дітей як ви і відкрив їм справжній скарб – диво, яке відбувається з Річкою у ніч святого Патрика. Але потім пожалкував про це. Ці діти подорослішали і зрадили його. Вони зажадали золота та прийшли шукати його у його будинок. Але золото захищає чарівна магія, тому вони його не знайшли. Люди роздратувалися та зруйнували його будинок. Саме біля руїн того самого будинку ми з вами і зустрілися.

Тоді мій предок розлютився і використав старовинну кельтську магію, щоб зробити їхнє життя нестерпним. Адже світ завжди відплачує людям за погані вчинки.

Вони жили в тому ж будинку, де зараз поселили вашу родину. Та змушені були звідти втекти», – леприкон розреготався та продовжив: «Мій предок побудував новий будинок та сховав його в лісі за допомогою могутньої магії. Тепер люди не можуть його знайти та навіть і не пробують. Багато хто вважає, що ці землі небезпечні та зачаровані, тому тут ніхто не селився…»

Уіндвік щось пробурмотів і додав: «За цим пагорбом вам відкриється диво, бо я знаю, що у вас добре серце, і навіть дорослими ви збережете цю доброту».

Вони зробили ще декілька десятків кроків і опинилися на березі річки. Перед ними відкрилося справжнє диво – річка темно-синього кольору стала сяяти та зеленіти. Це було дивовижне явище… Сяйво розійшлося долиною до самого лісу, а з лісу лунала дивовижна музика арфи.

Діти деякий час дивилися на цю красу, на це видовище. Та врешті дівчинка наважилась запитати:

– Що це відбувається?

– Це природа являє свої дива на честь добрих вчинків святого Патрика, – відповіла Зелена Фея.

– А ТЕПЕР ви відправитеся додому найцікавішим шляхом – веселкою та блискавкою, – сказав Уіндвік.

– Це як? – поцікавився хлопчик.

– Леприкони можуть пересуватися по веселці, так нас ніхто не бачить. А вночі нашим транспортом стають блискавки.

– Це тому ми побачили тебе поруч із веселками та блискавками? – запитав хлопчина.

– Так. Але у цей день все чарівне веде себе дивно і може все змішатися… – пожалівся леприкон, – Ну що ж… На нас із Феєю чекають і вам вже час додому. До зустрічі, друзі! – сказав леприкон Уіндвік і за мить немов блискавкою діти опинилися на порозі свого будинку.

Заходячи до будинку, хлопчик з дівчинкою озирнулися та побачили як за пагорбами вдарила блискавка, саме там, де були руїни старого будинку. Вони зрозуміли, що їхні нові друзі повернулися додому та починають святкувати День святого Патрика.

Батьки були на кухні та, побачивши дітей, сказали, що вже почали хвилюватися. І що вже готова невеличка святкова вечеря. За вечерею діти розповіли батькам як провели день: про річку і про чарівних істот, яких зустріли.

Батьки уважно їх вислухали та, звісно ж, не повірили. Проте вони зрозуміли, що мають більше часу проводити з дітьми і більше їх слухати – їхні переживання та роздуми.

Тим часом чарівні істоти сиділи неподалік за столом у гарно прикрашеному будинку та жваво розповідали цікаві історії з келихом смачного напою в руках.

– Дамо шанс цим людям, – сказав Уіндвік.

І друзі його підтримали.

На ранок під дверима будинку родини, яка приїхала з країни, де іде війна, стояв горщик із золотом. Дорослі не на жарт здивувалися, а от діти одразу впізнали подарунок свого нового друга. Родина витратила золото на допомогу іншим людям зі своєї рідної країни. Леприкон не сумнівався, що його золото піде на добру справу, добрим людям у потрібний час.