Соня і Шурко шукають скарб

Соня — спритна, симпатична сова — сиділа серед соснового саду. Сад сяяв сонячним світлом, світився сріблястою росою, що спокійно сповзала зі старих стовбурів сосен. Соня сиділа на стовбурі і сумно схилила голову.

— Сумно… — зітхнула вона. — Скарб зник…

Саме в цю секунду серед шипшинових кущів щось зашурхотіло. Звідти швидко вискочив шпак Шурко.

— Соню, що сталося? — щиро спитав він, шукаючи її сумний погляд.

— Скарб зник! — скрикнула Соня. — Справжній срібний скарб, що сховала сорока Стефа.

— Що ж, шукаймо! — сміливо сказав Шурко. — Швидше ходімо шукати сліди.

Соня схопила світляний сачок, а Шурко — щільну щітку, щоб розсунути сухе листя.

Спершу вони шукали серед соснових стовбурів, стежачи за сріблястими слідами сороки.

— Сюди! — вигукнула Соня, спрямувавши сачок на старий скелет сосни. — Скарб може сховатися серед скель.

Шурко швидко шурудив щіткою, шарпав сухі стебла, шукав серед шишок.

— Щось знайшов! — шепнув він.

Між шорсткими шматочками старої шишки сяяло срібне серце зі справжнього скарбу.

— Скарб! — скрикнула Соня.

— Швидше сюди! — щасливо підстрибнув Шурко.

Раптом із-за шорсткого штахету вискочила сорока Стефа.

— Що ви шукаєте? — швидко спитала вона.

— Скарб, — сказала Соня.

— Скарб справді срібний! — схвильовано сказала Стефа. — Спасибі, Соню і Шурку!

Соня і Шурко склали скарб у сачок і щасливо рушили стежкою до соснового саду. Відтоді Соня та Шурко стали справжніми скарбошукачами, що щодня шукали секрети серед соснового саду, а сорока Стефа стала їхньою щирою подругою.