Лис Людвиг і лісова легенда

Лис Людвиг лежав на лісовій лавці під лапатою липою. Легкий вітерець ласкаво лоскотав його лискуче хутро. Людвиг любив лінивий відпочинок, але сьогодні він розмірковував про лісову легенду, яку нещодавно почув від лелеки Леоніда.

— Легенда каже, що у лісовому лабіринті захований чарівний ліхтар, — згадував Людвиг, ледь ворушачи лапою. — Ліхтар лагідно леліє ліс,  ллє своє світло і лякає лихих лісових лиходіїв.

Раптом лісом линув лемент. Людвиг ледь не впав з лавки.

— Лихо! — линуло з-за ліщини.

Лис ледь ловив рівновагу, линучи на голос. На лісовому ложі лежав лось Лавр. Він лементував, лаючи липкий листок, що приклеївся до його лоба.

— Людвиге, — ледь вимовив Лавр, — лісовий ліхтар ледь не лежить у лапах лютого лама!

— Лама? — здивувався Людвиг. — Що лам робить у лісі?

— Лам линув з лугів, ламаючи лози, — лякався Лавр. — Лихий лам лускає лимони й лишає липку лузгу повсюди.

Людвиг лагідно ляснув лапою Лавра по лобі, легко знявши липкий листок.

— Лишайся лежати, Лавре. Лам не лякає лисів! — впевнено мовив Людвиг.

Він лишив Лавра й легко линув лісом, лавіруючи між ліловими лілеями. Згодом він натрапив на лама. Лам лукаво лапав листя, ліниво лускаючи лимони. Навколо лежали липкі лимонні лушпинки.

— Лам! — лагідно мовив Людвиг. — Ліхтар лежить у лабіринті. Лишай лимони й лиши ліхтар у спокої!

Лам лукаво лизнув лимон і ліниво лишив ліхтар на липовому листку.

Людвиг обережно лапами ловив ліхтар, милуючись його ліловим блиском. Ліхтар лагідно засвітився ледь помітним ліловим світлом, ледь-ледь лоскочучи світлом листя довкола.

— Ліхтар леліє легенду! — ласкаво лементував Лавр, що з’явився поруч.

Людвиг і Лавр ледь не луснули від радості. Вони легко лягли на лавці, розмовляючи про ліхтар і лісову легенду, що стала частиною їхніх пригод.

Перша

В один із гарячих літніх днів маленьке Лілійка вирішила піти на прогулянку лісом. Лілійка любила літній ліс за його тиху красу та повільну розкіш. Під час прогулянки вона зустріла левенятко, яке загубило свій шлях.”Лілійко, допоможи мені знайти шлях додому!” – прохала левенятко.”Добре, ми знайдемо твій шлях додому!” – відповіла Лілійка.Лілійка та левенятко пройшли через ліщини, липи, ліщини та багато інших дерев, поки не дійшли до лісової чистини. Там вони побачили маму левенятка, яка дуже зраділа, побачивши свою дитину. Вона була вдячна Лілійці за те, що знайшла та привела її дитину додому.”Лілійко, дякуємо тобі за те, що допомогла нам знайти шлях додому!” – відзначила мама левенятка.”Люблю допомагати тим, хто в біді”, – сказала Лілійка.І так, Лілійка допомогла левенятку знайти шлях додому. Кінець.

Друга

Жив собі Лисенятко у лісі, любив він лазити по ліщинах та лопухах, ловити метеликів та листоїдів. Лисенятко було дуже легковажним та любило літати на білому літачку, який знайшло у лісовому гаю. Літачок був дуже легкий та літав дуже швидко. Лисенятко говорило, що на літачку можна літати до самих хмар і далеко за ліс.Одного дня, коли ліс був повний листя, Лисенятко вирішило зробити великий політ на своєму літачку. Лисенятко злетіло у високі небеса та побачило, що зверху все виглядає інакше. Лисенятко побачило кілька літачків, які летіли поруч з ним, та на одному з них побачило своїх друзів – Левенятко та Лелеку.”Лелеко, Левенятко, нумо літати разом!” – закликало Лисенятко. “Добре, летіти разом більше веселощів!” – відповів Левенятко. Лелеко погодилась і всі разом злетіли високо у небо. Вони побачили багато цікавих місць, які ніколи раніше не бачили, і знайшли нових друзів – Лелеку, Лелеченятко і Лева.Після довгого польоту на літачках, Лисенятко зрозуміло, що дійсно весело літати з друзями, і що літати можна не тільки одному на літачку, але й на літачку з друзями. І вони всі разом повернулися до лісу, де вони живуть, щасливі та радісні.Кінець.