Казка про мандруючого хлопчину
Нудьгував в одному маленькому містечку Юнак. І наче все добре в нього було: і батьки люблячі, і дах над головою, і своя справа, проте щось було не так. Широкому серцю мало було місця в одному містечку.Якось вирішив Юнак, що пора йому поїхати світу подивитися. Цілими днями думав він про свою подорож, але не міг наважитися. І от одного разу вранці прокинувся з думкою, що готовий їхати. Цього ж дня повідомив рідних та почав збирати речі. Страшно було батькам відпускати сина, однак вони розуміли, як це для нього важливо. Речі вже зібрані. Настала мить прощання.
– Любі мої мама і тату, – сказав Юнак, – я розумію, як сильно вам потрібний, але я не зможу бути щасливим, якщо не пізнаю інші культури та традиції. Я хочу побачити людей, здобути від них нових знань і вмінь. Там далеко я буду завжди думати про Вас і дякувати Вам за те, що я є. А коли точно знатиму, де хочу оселитися, напишу Вам листа, щоб не хвилювалися за мене і знали, що все добре.
– Ох, сину, де б ти не їздив і де б не оселився, ми все одно за тебе хвилюємось. На твоєму шляху можуть зустрітися труднощі, ти можеш вчинити неправильно, – відповідали батьки.
– Я – Ваш син. Ви виховали мене гідною людиною. Я не підведу Вас.
Після цих слів Юнак вирушив у дорогу. Старші люди не раз розповідали про інші землі і міста. Йому так хотілося побувати всюди. І першим у своїй подорожі Юнак обрав місто Гончарства. Знаходилося воно не дуже далеко, і вже за два дні дороги він був на місці.
Прийшовши до міста, Юнак почав шукати майстра, якому потрібні підмайстри. Він дуже хотів навчитися нової справи. Зовсім скоро знайшов гончарську майстерню, де майстер саме шукав учня. Юнак щиро просив взяти його, однак Майстер відповів:
– Так, мені дійсно потрібний учень, але знай, що я дуже сувора людина і тобі зі мною буде нелегко. Ти досі впевнений, що хочеш вчитися саме у мене?
– Та то пусте! Я дорослий і зовсім не боюся труднощів. Повірте, ще й не з такими справлявся. Отож, навчіть мене гончарської справи, – продовжував просити Юнак.
– А ти впертий бачу. Це добре. Тоді розпочнемо сьогодні ж. Жити ти будеш над майстернею. Кімната скромна, але затишна, – сказав Майстер і показав Юнаку кімнату на другому поверсі.
– Дякую! – задоволено вигукнув Юнак, а потім пошепки додав: – І зовсім Ви не суворі!
– Ти правий, хлопчику. Я так перевіряю тих учнів, які приходять до мене і не хочуть нічого робити, думають, що всьому навчаться без зусиль. У житті праця дуже важлива. Але без навчання вона нічого не варта! Який ти учень, побачимо завтра! А зараз відпочивай, – сказав Майстер і попрямував униз до майстерні.
Вісім тижнів і два дні вчився Юнак гончарству і був відданим помічником Майстра. А потім якось за вечерею Майстер сказав йому:
– Ти надзвичайно здібний учень і швидко засвоїв тонкощі гончарської справи. Ти багато і наполегливо мені допомагаєш, але далі ми не будемо разом працювати.
– Але чому ж? – спитав Юнак, не розуміючи, що могло статися, адже він так старався.
– Твоя душа прагне знань, а в нашому містечку ти більше нічого нового не зможеш пізнати. За цей час ти мені став за сина, і я не дозволю тобі загубити себе тут. Завтра же йди до міста Мудреців, де ти пізнаєш усі таємниці світу, – відповів Майстер і відправився спати.
Усю ніч засмучений Юнак працював у майстерні. Йому подобалося це заняття і тепер навіть не уявляв свого життя без Майстра і майстерні. Юнак виготовив собі глечик, щоб набрати води в дорогу, і заходився знову збирати речі.
Ледве почало світати, а Юнак уже був у дорозі. До міста Мудреців треба було йти цілих одинадцять довгих днів, не можна було втрачати ні хвилини. Коли Юнак виходив із міста, яке вже полюбилося, він озирнувся, щоб востаннє подивитися на його стіни. Аж раптом побачив, як слідом за ним від міських воріт виїжджає візок. Це був один із міських купців, якому Юнак багато всього зробив у майстерні. Купець під’їхав ближче і запропонував Юнакові підвезти його трохи, на що хлопець охоче погодився. Через два дні вони були біля густого лісу, де Купець, прощаючись, сказав:
– Далі ти прямуватимеш сам, тут наші шляхи розходяться.
Хлопець подякував купцеві та попрямував через ліс. Довго він пробирався лісовими хащами, віти дерев стримували, чіпляли за комір. Раптом він вийшов на галявинку, де стояв будиночок Лісника. Юнак помітив, що вже вечоріє, і вирішив попроситися на ночівлю. Лісник не відмовив, нагодував гостя і напоїв чаєм, а потім показав його кімнату. Втомлений, Юнак швидко заснув. Мало спав чи багато, проте прокинувся вже вранці. Хлопець хотів віддячити Лісникові, запитав, чим може допомогти, на що почув відповідь:
– Мій будинок… Він може зруйнуватися, його терміново треба відремонтувати. Глиняні цеглини, які я вмію робити, швидко розмокають. Їхати у місто, щоб знайти майстра, у мене немає часу.
– Вважай, що тобі дуже пощастило! Я зможу допомогти, – радісно відповів Юнак, – я був підмайстром у гончаря і знаю, як зробити цеглу з глини міцною.
Разом вони відремонтували будинок, і тепер Лісник не боявся ні дощу, ні морозу.
– Дякую тобі, Юначе, за допомогу! Тепер я перед тобою в боргу, – радів Лісник. – За це я познайомлю тебе з Лісовим Духом, він буде допомагати тобі, якими б лісами не мандрував.
Увечері Лісник познайомив Юнака з Лісовим Духом, який пообіцяв оберігати хлопця, де б він не був. Ще одну ніч Юнак переночував у Лісника, а зранку вирушив у дорогу.
Через декілька днів він таки прийшов у місто Мудреців. Місто з першого погляду вразило красою і чистотою, усі будівлі були величними й ідеальними, Юнак нічого подібного раніше не бачив. Здавалося, що ніхто в місті не працює, адже і людей на вулиці не видно. Навколо було тихо і спокійно.
Юнак вирішив роздивитися місто і покрокував уздовж вулиці, у кінці якої він побачив чоловіка у високому капелюсі конусоподібної форми. Незнайомець мав довгу сиву бороду. Старий із особливим запалом щось писав на величезній дошці, через це не звертав ні на кого уваги. Юнак підійшов ближче, привітався і поцікавився, що означають усі ці написи.
– Тобі може здатися моя відповідь смішною, але це дуже важливо! я весь час думаю, як зробити людей щасливими, – відповів Старець.
– Оце так! Тоді і у мене одне питаннячко: а хіба загальне щастя існує? – здивувався Юнак.
– Ще ні, – спокійно говорив чоловік, – але я скоро придумаю, як його досягти.
– І давно вже Ви нічим.. Ой, даруйте, Ви над цим думаєте? – поцікавився Юнак.
– Ні, всього лише 25 років, – таким же спокійним голосом відповів Старець і тільки тепер звернув увагу на Юнака.
– Що? Всього лише? Ви з глузду не з’їхали часом? Адже 25 років – це дуже багато, – здивувався Юнак.
– У мудрості немає віку! – відповів мудрець, і додав: – А звідки ти такий допитливий узявся? Хто ти?
І Юнак розповів, звідки він прибув і для чого. Очі його горіли, а руки впевнено показували навколо. Хлопець переконливо говорив, як сильно хоче навчитися мудрості і тому прийшов у їх місто.
Натомість мудрець був спокійний:
– Усі мудреці в нашому місті надзвичайно зайняті. День і ніч вони думають над проблемами всесвіту і не можуть витрачати свій час, щоб когось вчити.
– Оце так-так! Виходить, що я даремно стільки пройшов? Як же мені навчитися мудрості? – не вгавав Юнак.
– Слухай мене уважно! За три дні шляху від нашого міста, у дрімучому лісі, є маленьке селище. Люди там ніяк не можуть побудувати собі будинки, а тому живуть на вулиці. Рушай туди і дізнайся, у чому річ. Якщо зможеш, допоможи їм вирішити суперечки, а я у свою чергу домовлюся з мудрецями, щоб вони погодилися тебе навчати, – відповів Старець і знову повернувся до своєї дошки.
Юнак так і зробив, він вирушив до лісу, в якому знаходилося селище. Три дні і один день блукав по лісу, нарешті побачив на власні очі. Усе було дійсно так, як сказав мудрець: у людей не було будинків, всі вони ночували просто неба. Юнак попросив одного із перехожих відвести його до Старійшини, на що місцевий житель люб’язно погодився.
– Добрий день, – промовив Юнак до Старійшини. – Я прибув до Вас із міста Мудреців, щоб допомогти побудувати будинки. Хіба вас не турбує, що люди живуть просто неба, як тварини. Розкажіть, чому ви нічого не будуєте? Один мудрець говорив мені про якусь суперечку у вашому місті. Що він мав на увазі?
– Добрий день, юний незнайомцю! – стримано відповідав Старійшина. – Я знаю, про що говорив Мудрець. Справа от у чому: жителі нашого селища дуже віддані природі і можуть жити лише у будинках із натуральної деревини, але водночас зрубувати дерево для будівництва вони теж не можуть, тому що цінують природу. Ти тепер розумієш? То як нам бути?
У цих словах Юнак відчув відчай. Але він уже знав, що точно зможе допомогти.
– Я допоможу. Довіртеся мені! – продовжував Юнак.
– Ех, у тебе нічого не вийде. Ми вже багато років думаємо, як вирішити проблему і нічого поки не придумали. Іди краще відпочинь з дороги. Я накажу, щоб тебе нагодували найкращими нашими стравами. Можеш гостювати у нас скільки завгодно, проте допомогти, на жаль, неможливо, – відповів Старійшина і пішов геть.
І Юнак залишився у лісі. До нього дуже добре ставилися в селищі. Жителі були надзвичайно гостинні: нагодували, напоїли, приготували місце для ночівлі та всіляко прагнули йому догодити.
Аж ось увечері, коли Юнак сидів біля вогнища і думав, як переконати Старійшину, щоб прийняв його допомогу, підійшла прекрасна дівчина. Вона була похресницею Старійшини, і теж намагалася придумати, як їм побудувати будинки, щоб не нашкодити природі. Вони почали говорити, Юнак розповів, що Старійшина вважає його надто молодим, щоб думати над такими проблемами, і не вірить, що Юнак зможе допомогти.
– А ти нікого не слухай, – відповіла Дівчина. І додала: – У мудрості немає віку. Якщо ти знайдеш вихід, ми всі тобі будемо дуже вдячні. Занадто довго наші жителі чекали на людину, яка зможе допомогти. Скажи, ти сам віриш у свої сили? Якщо так, тоді вперед, у тебе все вийде!
Вони ще довго проговорили. Заснули лише під ранок там, де й сиділи, просто неба, як і всі інші жителі цього селища без будинків.
Юнак прокинувся рано від власних думок. Він зрозумів, як допомогти цим людям, але йому потрібна була допомога Лісового Духу. І він вирушив у хащі, щоб знайти і поговорити з ним. У лісі довго кликати не довелося.
– Мені потрібна допомога, – почав свою розповідь хлопець.
– Свого часу я пообіцяв Лісникові, що завжди тобі допомогу! Тому сміливо проси, – відповів Дух Лісу.
Хлопець повідав йому, що відбувається у селищі, і як сильно він хоче їм допомогти, але при цьому зовсім не хоче вчинити шкоду для природи. І Дух відповів:
– Чесно, я думав і боявся, що ти попросиш про щось інше. У тебе дуже шляхетні бажання. Мені це подобається. От що я пропоную: у цьому лісі дуже багато хворих і сухих дерев, я навчу тебе розрізняти. Зрубавши сухі дерева, ти зможеш допомогти жителям і принести користь лісу. Ти – молодець! Піклуєшся про людей і природу. Спасибі тобі за це.
Хлопець примчався до Старійшини селища і повідав йому, як можна побудувати будинки для жителів. Чоловік дуже здивувався, але в очах його зажевріла надія. Лісовий Дух навчив знаходити хворі та сухі дерева. Люди, сповнені енергії, працювали дружно та завзято. Вони швидко збудували будинки для всього селища. Вдячності мешканців не було меж. А особливо вдячною була дівчина, з якою Юнак провів багато часу разом, доки йшло будівництво. Пара встигла закохатися одне в одного.
Поки в селищі відбувався бенкет на честь завершення будівництва, Старійшина покликав Юнака і мовив:
– Ти зробив неможливе! Усе наше село вдячне тобі, але, на жаль, ми не в змозі тобі гідно віддячити. У нас немає ні золота, ні інших благ. Пам’ятаю, як ти говорив, що хочеш оволодіти новими знаннями. Тому ми вирішили тебе навчити розбиратися в рослинах та їх цілющих властивостях. Ти завжди зможеш скористатися таємницями природи, щоб лікувати хворих.
– Супер! Це – гарна новина! Я із задоволенням вивчу всі лікувальні властивості трав і квітів, а більшого мені не треба. Хоча… Маю особисто до вас ще одне прохання, – відповів Юнак.
– Особисто до мене, – здивувався Старійшина. – Кажи, уважно слухаю.
– Я прошу руки Вашої похресниці. Коли її вперше побачив, відразу закохався. Знаю, що і я їй не байдужий. Наше кохання, мов чудодійна вода… Одним словом, ми хочемо бути разом, – упевнено промовив Юнак.
Тоді Старійшина покликав Дівчину, яка підтвердила слова хлопця, і сказав:
– Я не хочу стати на заваді вашому коханню, тому благословляю вас, діти. Я спокійний за свою похресницю, вона буде у шлюбі з гарною людиною.
Ще вісім днів Юнак провів у селищі, вивчав секрети природи. А згодом настав час вирушати в дорогу. Він поспішав повернутися в місто Мудреців, щоб навчатися мудрості. Тільки тепер він не один збирався у дорогу – із ним була кохана.
І так одного дня вони вирушили у дорогу. Шлях був важчий, ніж раніше, на вулиці вже лежав сніг і вечоріло дуже рано. Зима брала своє. Юнак з Дівчиною їхали декілька днів у візку, який їм подарував Старійшина, і вже сильно втомилися. На шляху їм зустрівся гостинний двір, де вони й вирішили зупинитися на день, щоб відпочити.
Постукали. Зовсім скоро їм відчинили. На порозі стояла мила сімейна пара, яка дуже зраділа гостям. Господарі приготували молодим кімнату, а ввечері нагодували смачною вечерею. А коли за вечерею дізнались, що їх гість – це той самий Юнак, який допоміг селищу збудувати будинки, то попросили допомоги і для себе.
Господарі розповіли, що давно вже кохають одне одного, однак постійно сваряться. Адже кожного разу, коли вони роблять щось спільно по господарству, у них виникають різні точки зору. Дуже важко дійти згоди.
– Ваша проблема складніша. Я не мудрець, а лише збираюся навчатися великій мудрості, тому не знаю, чи зможу допомогти, – відповів Юнак.
– Але ти зміг розв’язати проблему селища, тому ми віримо, що зможеш допомогти і нам, – не втихали господарі.
Юнак із коханою відправилися у свою кімнату. Цим холодним зимовим вечором вони сиділи біля вікна й удвох думали, як допомогти парі. Вони вирішили, що кожен повинен робити те, що вміє найкраще, а інший не повинен засуджувати або заважати. І з такими думками відправилися спати.
Коли настав ранок, Юнак розповів люб’язним господарям, як їм слід вчинити.
– Яка цінна порада, це дійсно правильно. Чому ми раніше не могло до такого додуматись? – зраділи господарі. І додали: – Ви надзвичайно мудрі люди, спасибі Вам за допомогу.
А Юнак з коханою попрямували далі, на них чекало місто Мудреців. Через кілька днів потому вони опинилися біля воріт довгоочікуваного міста. Там Юнак знайшов уже знайомого Мудреця, з яким говорив минулого разу. Як не дивно, він продовжував стояти біля тієї же дошки і займався тією же справою.
– Добридень, Мудрецю, я знав, що знайду тебе біля цієї дошки! – промовив Юнак. – Я виконав усі твої вказівки.
– О, Юначе! Ти зробив навіть більше, – відповів Мудрець, – ти допоміг ще й зберегти чудову сім’ю. Чутки про це вже рознеслися всією округою.
– Тепер я можу навчатися мудрості у вашому місті? Ти обіцяв, пам’ятаєш? – поцікавився Юнак.
– Мудрість завжди була в тебе, ти вміло нею скористався. Завтра на Раді Мудреців ми зустрінемося, вирішимо, як бути. А зараз йди відпочинь, – сказав Мудрець, і знову відволікся на свою дошку.
Юнак із коханою цілий день милувалися містом, а наступного дня прибули на Раду Мудреців.
– Вітаю тебе, Юначе, – почав промову один з чоловіків, – ми зібралися тут для того, щоб запропонувати тобі залишитися жити в нашому місті, разом з нами розмірковувати над проблемами світу.
– Тобто я буду, як ваші мудреці, стояти днями біля дошки і записувати незрозумілі фрази? А як допомагають Ваші роздуми людям? – поцікавився Юнак.
– Про це ми не думаємо, невже це важливо – допомагати людям?
– Звичайно важливо, – відповів Юнак. І додав: – Ні, вибачте, я не можу залишитися у Вашому місті, я хочу навчатися і пізнавати, хочу допомагати людям і піклуватися про близьких, а Ви, як я встиг помітити, нічого подібного не робите.
Після цих слів хлопець вирішив повернутися додому і робити все те, що для нього є таким важливим і приємним. З ним тепер була кохана, про яку він хотів дбати. А вдома на нього чекали батьки, яким він був потрібен, і вони йому також були потрібні. Це його сім’я, а сім’я – найцінніше в житті.
Виходячи з міста, він зустрів того самого мудреця, який розмірковував над щастям усіх людей, і розповів йому, що повертається додому дбати про свою родину. Він навчився багатьом навичкам і вмінням, які зможе застосовувати вдома.
– Ти мудріший за нас усіх, – відповів йому Старець. – Ти несеш добро і турботу в цей світ, а отже, тебе буде супроводжувати вдача в усьому. Залишайся собою, вір у власні сили і будь щасливим.
Хлопець подякував чоловікові та вирушив із дівчиною до рідного міста. Приїхавши додому, він познайомив кохану з батьками. Вона відразу їм сподобалася, стала рідною донькою. Юнак навчив городян багатьом умінням, якими тепер володів сам. Невдовзі відбулося весілля, і жили вони всі разом довго та щасливо. Юнак був надзвичайно мудрим, тому його поважали в місті й дослухались до його порад.
А щодо мандрів та пригод Юнака, то на цьому вони не закінчились. Він ще багато подорожував, учився й допомагав людям, але про це вже в іншій історії.
