Нічники Зимового Сяйва
В тій частині світу, де холодних днів більше ніж теплих, жили двоє близнят. Дівчинка, на ім’я Янгрет та хлопчик Інгрен та їх батьки. Дружна родина жила на півночі нашого світу. Батьки, до речі, займались цікавою справою, вони шукали шляхи вирощувати могутні дерева, яких раніше було багато на їх землях, але в давні часи їх всі вирубили для будування кораблів.
Кожного року в грудні родина переїздила до заміського будинку, де батьки полюбляли працювати у віддаленні від клопотів великого міста. Будинок оточувала неймовірна природа та суцільні сніги. Не зважаючи на зручність будинку діти частенько нудьгували і вигадували собі заняття для розваги.
Цього року у батьків виникли складнощі на роботі, та їм довелося на один день залишити дітей самих та поїхати назад у місто. Діткам же доручили важливу справу – прикрасити ялинку, яка за традицією стояла біля каміна у вітальні.
Після від’їзду батьків Янгрет та Інгрен вирішили назбирати шишок на подвір’ї. Тепло вдягнувшись вони вийшли за паркан вздовж якого росли дерева, під якими й треба було шукати ці природні прикраси. Ретельно ходячи під деревами та вишукуючи шишки вони помітили камінчик, який випромінював світло на засніженій землі, та був трошки схожий на кришталь.
Це було щось дивне та незрозуміле, тому вони вирішили обережно штовхнути його ногою, Інгрен був трохи сміливішим та попросив сестру бути поруч поки він дотягнеться до камінчика, доторкнувшись до нього діти почули приємний звук. Спочатку їх настигло здивування, але цікавість взяла верх і вони продовжили штовхати каміння знову і знову, а воно світилося та від нього лунали нові й нові звуки. Ця розвага так захопила дітей, що вони не помітили як минув час. Єдине, що їх відволікло це скрипіння снігу неподалік за деревами.
— Тихо, тихо, – сказала Янгрет, – тут хтось є.
— Я теж чув, – підтвердив брат, – хто тут, ану виходь! – сказав він вже голосніше в бік лісу.
— З сусідньої галявини почулося бурмотання та дві маленькі істоти перебігли від одного дерева до іншого.
— Виходьте, ми Вас бачили! – продовжував голосно та впевнено говорити хлопець.
З-за дерев з’явилися дві істоти, які на вигляд були схожі на дорослих, але розмір мали як діти. Чоловічки сварилися між собою, бубоніли та один з них вирішив звернутись до дітей: «Ми почули звуки нашого камінця, та прийшли за ним, поверніть нам його!».
— Якщо ви про той камінець, що світиться та випромінює звуки, то ми перші його знайшли,- мовив хлопець.
— Але ж наш Бос його загубив і послав нас його знайти, – продовжував чоловічок.
— Ми хочемо прикрасити ялинку цим дивним камінцем, – додала сестра.
— Але від цього камінчика багато залежить, нам необхідно його повернути, – не погоджувався чоловічок.
— Добре, можете забрати його, якщо розкажете нам, що це таке і чому воно так дивно світиться та випромінює музику.
— Ми не можемо цього сказати, нам заборонено. Ми ельфи та допомагаємо у дуже важливій справі, яку маємо тримати у секреті. Нам необхідно повернути це джерело світла та музики туди, звідки воно загубилося. Єдине, що можемо сказати, що воно потрібно для того, щоб діти всього світу отримали подарунки.
— Ми вам допоможемо, але хочемо піти з вами та віддати цього камінця особисто, – відповіли діти та різко взяли в руки кришталь зі снігу.
— Так не можна, – сперечалися ельфи.
— Інакше не буде! Куди треба іти? – запитали діти.
Чоловічки забубоніли між собою, посперечалися, та один з них без особливого бажання, вказавши в сторону лісу, натякнув іти за ними. Ельфи рушили, а діти взявши камінець пішли за ними.
Через деякий час всі разом прийшли до скелі в лісі. Ельфи попросили дітей відвернутися та знову почали, щось бубоніти. Від цього частина скелі почала сяяти різними кольорами і ельфи покликавши за собою дітей стрибнули в це сяйво. Інгрен і Янгрет трошки завагавшись відправились за ними та за мить опинились з іншого боку скелі.
Перед їх поглядом відкрилась дивовижна картина, яка їх дуже вразила. Як на білому аркуші на засніженому полі стояли декілька будинків між якими метушилися чоловічки, такі самі, як ті, яких дітки зустріли біля свого паркану.
— Нам до того великого будинку, – буркнули ельфи та повели дітей за собою.
Зайшовши у високі двостворчаті двері вони побачили великий хол з багатьма полицями та конвеєром, по якому рухались іграшки. В дальньому кутку кімнати сидів чоловік в оточенні багатьох ельфів і щось дуже жваво їм розповідав. Побачивши гостей чоловік попрямував їх привітати. Коли він наблизився стали помітні його сива борода, вік та червоне вбрання.
— Вітаю, моє ім’я Ніколаус, але Ви можете звати мене Ніколас чи Клаус, як Вам зручніше, – мовив дідусь, що їх зустрів.
Діти привітались, та назвали свої імена.
— Ми дуже раді прийти до Вас у гості та принести сяючий камінець, який Ви так шукали. Ось він, – мовив Інгрен та простягнув знахідку старцю.
— Дуже дякую, Ви сильно допомогли, адже це важлива частина мого транспорту, яку я випадково загубив.
І дідусь розповів їм цікаву історію: «Як тільки у світ приходять холодні дні, я кожного вечора відправляюсь на Північ і запалюю небо нічною веселкою, яка світиться цілу ніч і приносить радість усім хто на неї дивиться. Але минулої ночі коли я летів назад до свого маєтку з моїх чарівних санчат загубилася кришталева частина цієї чарівної веселки, яка була джерелом світла та звуків, що несли радість на нашу землю. Тоді я відправив своїх ельфів на пошуки чарівного елементу без якого сані не зможуть возити мене по світу, щоб я міг розвести подарунки дітям. Тому дякую Вам за вашу свідомість. Розкажіть мені трохи про себе.»
Діти були вражені розповіддю діда і зрозуміли, що перед ними той, про кого вони так багато чули легенд та розповідей.
— Ми живемо в будинку на околиці лісу, наші батьки вирощують могутні дуби, які росли тут у старі часи й ми кожного грудня проводимо тут час.
— Чим я можу віддячити Вам за повернення мого чарівного кришталю, адже саме він допомагає мені щоночі запалювати чарівні вогні на Півночі нашого світу?
Діти відповіли, що вони були раді допомогти у такій важливій справі і ця пригода і є великим щастям.
— Я володію великою магією, яка допомагає мені створювати тисячі подарунків для дітей по всьому світу і я хочу віддячити Вам за доброту. Тому створю для Вас три нічники різних кольорів за допомогою свого магічного кришталю: небесно-блакитний – щоб завжди згадувати про головний колір північної веселки, ніжно-рожевий – щоб ви пам’ятали про тепло родинних стосунків та кольору сніжного неба – щоб ми ніколи не забули про цю зустріч. І в цих нічниках буде рости жива рослина торкаючись до якої Ви будете чути звуки зимових свят. А щоб Вам не було сумно нічники будуть розповідати Вам казки кожної ночі наповнюючи Ваші сни захоплюючими пригодами, – промовив Святий Ніколаус і ехо від його промови розлилося по території всього маєтку. Чарівне сяйво охопило будівлю і перед дітьми з’явилось три нічники подібні до його магічного кришталю.
Ельфи дідуся запропонували діткам відправити їх додому, від чого Інгрен і Янгрет не могли відмовитись.
Втомлені та щасливі від пригод діти опинились на подвір’ї свого будинку. Зібравши шишок вони зайшли у дім, щоб прикрасити ялинку. У цю мить додому зайшли батьки повернувшись з великого міста, вони привезли їм багато солодощів.
— Як минув ваш час? – запитали батьки.
— Неймовірно,- відповіли близнята, озираючись на три нічники, які сяяли на каміні. Адже їх чекали цікаві казки на ніч. Сьогодні вони зрозуміли як треба поводитись з невідомими знахідками та як важливо, щоб речі лишались у тих, кому вони належать. Адже взявши чуже, можна нашкодити цілому світу. Якщо немає можливості повернути загублене власникові, краще його не чіпати.
З тих пір діти не раз бачили як у зимовому небі пролітав Святий Ніколаус, або Клаус, або Ніколас, щоб запалити нічну веселку, яку називали північним сяйвом та рознести подарунки дітям по всьому світу.
